Державний пілотний проєкт Мінсоцполітики дає шанс людям, що втратили роботу, кардинально змінити своє життя
З 1 січня 2022 року в країні стартує державна програма «Рука допомоги», яка реалізується Міністерством соціальної політики в межах проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за підтримки Світового банку.
І чим ближче до старту, тим більше у людей запитань. Чи справді малозабезпечені, які зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні, зможуть отримати поворотну фінансову допомогу до 97 500 гривень для придбання обладнання і матеріалів, необхідних для заснування власної справи? Без відсотків? І позику можна буде повернути протягом трьох років за рахунок сплачених податків і соціальних внесків з підприємницької діяльності? А якщо хтось працевлаштує на два роки двох осіб за направленням центру зайнятості, тому взагалі не треба буде повертати фінансову допомогу?
Багато хто хоче дізнатися більше про проєкт, бо бачить у ньому шанс змінити своє життя на краще. А оскільки він уже був апробований у Львівській, Полтавській, Харківській областях й окремих територіальних громадах Донеччини, Житомирщини та Чернігівщини, то розповімо про деякі історії.
Стартуємо зі Львівщини, бо тут підприємцями стало найбільше – 109 учасників, з них 91 малозабезпечений, 18 – внутрішньо переміщені особи. На розвиток бізнесу держава надала їм понад 7 млн грн фінансової допомоги, з них уже понад 6 млн повернуто до держбюджету шляхом сплати податків та єдиного соціального внеску. 56 учасників повернули фінансову допомогу, з них троє – достроково, а 53, які були залучені до «пілоту» пізніше, продовжують виплати. І лише шестеро припинили діяльність. Щодо них прийнято рішення про повернення суми фінансової допомоги у повному обсязі.
І це дуже гарний показник, бо, за словами координатора проєкту «Рука допомоги», керуючого партнера ShiStrategies Інни Шинкаренко, якщо в середньому зі ста малих підприємств після року роботи закривається близько 50 відсотків, то у «Руці допомоги» на Львівщині майже за три роки припинили діяльність менше 7 відсотків, а в цілому по проєкту – менше 10%. Решта розвиваються, сплачують податки, створюють робочі місця. Лише на Львівщині учасники проєкту створили 86 робочих місць, хоча ще недавно самі не мали роботи і жили за рахунок соціальної допомоги від держави.
Найактивніші змогли реалізувати свої цілі – хтось купив автомобіль, хтось житло, хтось побував на відпочинку за кордоном… Словом, отримали відносний матеріальний статок і фінансову стабільність. Й іншого життя для себе уже не хочуть.
МЕБЛІ НА РІЗНИЙ СМАК І ГАМАНЕЦЬ
- Я спочатку не вірила у те, що держава може допомогти окремо взятій людині розпочати бізнес, – посміхається 34-річна Наталія Марковська з села Дем’янка-Лісна Жидачівського району Львівської області. – І довго вагалася, перш ніж подати документи для участі в проєкті. Про нього я дізналася від свого інспектора в Центрі зайнятості, де отримувала соціальні виплати, звільнившись з посади виховательки дитсадка. Мій чоловік Петро на той час підробляв виготовленням меблів на замовлення. Обговоривши з ним нечувано вигідну пропозицію, вирішили, що легалізуємо його підробіток і розширимо виробництво.
Сьогодні корпусні меблі родини Марковських замовляють не лише мешканці Львівщини, а й сусідньої Івано-Франківщини. Навіть одна родина одеситів їх вподобала – добра слава про них передається з вуст в уста і через соціальні мережі. У списку пропозицій: шафи-купе, ліжка, столи, меблі для віталень, дерев’яні сходи…
- Приватне підприємство я оформила на себе, а робітником взяла спочатку свого чоловіка, а коли замовлень стало більше, нам знадобилися ще два майстри, – продовжує Наталія. – Без цієї допомоги ми навряд чи змогли б відкрити власну справу. Виділені безготівкові кошти (в 2017 році 15 неоподаткованих мінімумів складали 63 тисячі гривень) пішли на оплату дороговартісних електропилки, рейсмусового і токарного верстатів, фурнітури тощо. Хоча довелося докладати і власних грошей чимало – «дрібниці» теж дорого коштують. Але відступати було нікуди.
Найбільше Наталя боялась ведення фінансових документів, хоча й вивчала у виші банківську справу. Та, каже, у неї, як і в усіх, хто ввійшов у проєкт, був власний куратор, який навчив усім тонкощам справи.
- За мірками села, ви багата родина? – запитуємо Наталю Марковську.
- Насамперед, до нас тепер є довіра замовників, бо ми працюємо легально, – відповідає жінка. – І це великий плюс, що позначається на доходах. По-друге, ми працюємо відповідально – Петро сам робить заміри, сам складає меблі у замовника вдома. По-третє, за надприбутками не женемося, бо це для нас не головне в житті, тож цінова політика у нас доволі гнучка. З доходів купуємо матеріали, пальне, платимо зарплату найманим працівникам, за використану електроенергію, щось ремонтуємо, щось докуповуємо... Добре, що приміщення майстерні не орендуємо – воно наше, розміщується на території домоволодіння. Ще до січня цього року повністю повернули державі позику у вигляді податків і соціальних зборів. Поїздки за кордон собі, щоправда, не планували. Зате ми можемо більше допомагати фінансово тим, кому потрібна допомога. Це точно не останні наші гроші…
«ЯКБИ НЕ ДОПОМОГА, ПОПОВНИЛИ Б ІЗ ДРУЖИНОЮ ЛАВИ ЗАРОБІТЧАН»
Керамікою 34-річний Ігор Гиба із Золочева на Львівщині – професійний кухар-кондитер – захоплювався давно, і навіть підробляв цим ремеслом. Та три роки тому його родина опинилася у надзвичайно складному становищі: чоловік змушений був кинути роботу, щоб доглядати за немічним дідусем, втратила заробітки і дружина Соломія. У Центрі зайнятості населення, де вона перебувала на обліку, роботи за спеціальністю їй не могли запропонувати. На щастя, в той час в області розпочався пілотний проєкт «Рука допомоги», який кардинально змінив життя молодого подружжя.
- Умови кредитування бізнесу були дуже спокусливими, – пригадує глава родини, нині художник-гончар. – Знаючи, під які драконівські відсотки банки видавали кредити, ми з радістю погодилися взяти від держави поворотну безвідсоткову позику, яку треба було віддати протягом трьох років, причому – у вигляді податків і соціальних зборів. Це був шанс здійснити нашу спільну з дружиною мрію – відкрити майстерню-студію з виготовлення керамічних виробів.
Чоловік відверто зізнається, що якби не підвернувся тоді такий шанс, то, певно, вони з Соломією виїхали б на заробітки в одну з сусідніх країн, відмовившись від своєї мрії.
Перш ніж отримати гроші на розвиток власної справи, учасники пілотного проєкту «Рука допомоги» пройшли тематичне експрес-навчання, після чого захистили бізнес-плани.
- У нас нарешті з’явилася можливість придбати професійне обладнання: «Рука допомоги» оплатила нам вартість двох горнів, гончарного кола, муфельної печі, – розповідає Ігор Гиба. – Щоправда, в перший місяць роботи нам довелося зі своїх грошей оплатити вартість орендованої майстерні. Далі ми почали заробляти, нарощуючи обсяги виготовлення ужиткових керамічних виробів. Офіційне працевлаштування дало нам низку переваг: у нас одразу ж зросла кількість великих замовників. Ресторанам, готелям тощо важливо мати справу з фірмою, яка працює прозоро.
Та основний напрямок бізнесу родини Гиби – навчання бажаючих отримати ази гончарної справи. У родинній майстерні-студії «GIScerаmics» під час майстер-класів вчать не просто ліпити з глини, скажімо, тарілки, а тарілки у вигляді груші, ананаса, полуниці…
Карантин вніс деякі корективи у гончарний бізнес молодих підприємців – групові заняття були припинені, тому вони більше часу працювали над створенням ужиткових речей під реалізацію. Це оригінальні з унікальними орнаментами горнятка, підсвічники, тарілки з білої глини, виготовлені у старовинній техніці молочної кераміки. Соломія розмальовує продукцію й створює стильні жіночі прикраси. Основний ринок їхнього збуту – Львів, де й знаходиться їхня майстерня. Основні покупці виробів на онлайн-платформах – громадяни США.
Незважаючи на дедалі більшу конкуренцію, гончарна родина Гиби впевнено тримається на плаву. Велику роль у цьому відіграє постійна реклама продукції через соціальні мережі. Виділені державою кошти змогли повернути за два з невеликим роки. Тепер їхній місячний дохід складає приблизно стільки ж, як і отримана три роки тому поворотна фінансова допомога. У майбутньому подружжя планує відкрити мінізавод.
«ДЕРЖАВА ПІДТРИМАЛА МЕНЕ, Я ПІДТРИМУЮ ДЕРЖАВУ»
34-річний Микола Рак з Борислава, власник піцерії «Bambino», каже, що йому гроші впали просто з неба.
- Було ось як, – посміхається молодий чоловік. - У 2017 році я вчергове повернувся із заробітків в Італії з наміром відкрити власну справу в рідному місті, про що давно мріяв. Я багато професій перепробував на чужині, а останнім часом працював в одному містечку біля Неаполя помічником піцайоло. Тоді й виникла ідея зробити дома відкриту піч і випікати в ній піцу на дровах під замовлення. На той час нічого подібного в Бориславі не було. І поки збирав документи для відкриття приватного підприємства, стояв у Центрі зайнятості населення як безробітний. Мені неймовірно пощастило, що саме у цей час в області стартував пілотний проєкт «Рука допомоги». Для мене це справді було рукою допомоги, бо починати бізнес з нуля – то велика морока. А тут бажаючих стати підприємцями не лише навчили за державний кошт вести бізнес, а ще й дали гроші на його розвиток.
У список найважливішого Микола Рак вніс тістоміс великого об’єму, набір лопат для випічки, щітку для чистки печі й головне – холодильний стіл на кілька секцій, на якому дозріває тісто протягом доби. Відкриту піч за європейською технологією чоловік збудував у сараї на власному подвір’ї. А ще знайшов в інтернеті рецепт справжнього італійського сиру й сам навчився його готувати зі свіжого коров’ячого молока.
- Я буквально підірвав Борислав своєю піцою! – розповідає Микола. – На перших порах до нас ходили, як на екскурсію й питали, чи вогонь у печі не декоративний. Дехто спеціально самостійно збирав піцу, аби лише подивитися на власні очі, як вона робиться від початку до кінця. Бо такого ніхто раніше не бачив. Люди нахвалювали піцу з сухими краями, відгуки про неї передавалися із вуст в уста. Я навіть рекламу всього лише раз і дав та раз виготовив візитівки. Оголошень у соціальних мережах поки достатньо.
Коли сам перестав справлятися із замовленнями, найняв ще трьох осіб. У Центру зайнятості просив лише чоловіків, бо підкидати дрова у піч, слідкувати за вогнем і водночас за тістом – справа не жіноча. Щоправда, чоловіки теж не всі витримували, мінялися…
Головне в роботі Миколи Рака та його невеликої команди – доставити замовнику піцу гарячою, на край – теплою, бо розігріта втрачає справжній смак. Тому її розвозять на автомобілі у термосумках. Під час карантину послуга мобільного харчування була особливо актуальною – й доходи піцерії у той час навіть зросли.
А найбільше замовлення, яке довелося виконувати Миколі Раку з підлеглими, – 126 піц за день. То був рекорд для маленького Борислава!
На жаль, ціна на складові піци зростає. Молодий підприємець стартував з 65 гривень за штуку, але поступово вимушений був підвищувати ціну кілька разів на 10 гривень, і так вона піднялася до 95-ти. Хоча покупців це не відлякує, бо водночас зростають потроху і доходи. Ті, хто уподобав першу піцу на дровах у Бориславі, не зраджує своїм гастрономічним смакам: кількість клієнтів у піцерії лишається стабільною, незважаючи на те, що у Миколи Рака з’явилося в місті аж сім конкурентів. І це вже змушує його замислюватися над проведенням рекламної кампанії, над розширенням бізнесу в курортних містах.
- А найкраща реклама моїй продукції – те, що всі мої четверо дітей харчуються піцою на дровах, – знову посміхається Микола. – Навіть найменший син, якому півтора рочку і який ще не вміє говорити, просить «пі» й одламує сухі краєчки в коржі, які найсмачніші.
Микола Рак знає зсередини італійський бізнес, який працює лише «по-білому». І на чужині мріяв про те, що, повернувшись до України, теж працюватиме легально, щоб бюджет країни поповнювався з кожною проданою ним піцою. Так і сталося: держава підтримала його, а він підтримує державу.
- Я всім своїм знайомим розповідав про проєкт «Рука допомоги», – каже чоловік. – Це дійсно унікальна можливість вибратися з бідності окремо взятій родині. Ми, наприклад, маємо щомісяця дохід не менше 15-20 тисяч гривень. А поворотну допомогу незчувся, коли й погасив за рахунок податків та соціальних внесків. Старт узято хороший, і я вже бачу подальші шляхи розвитку своєї справи. Я вже маю досвід ведення власного бізнесу. І дуже радію, що позитивний досвід таких, як я, напрацьований під час пілотного проєкту «Рука допомоги», з нового року буде розповсюджено на всю Україну.
ДОВІДКОВО
Пілотний проєкт «Рука допомоги» визнаний Всесвітньою організацією СМС-Global (ICMCI) одним із найкращих проєктів у світі. Команда консультантів проєкту отримала найвищу світову нагороду у галузі менеджмент-консалтингу – Constantinus Award від Всесвітньої організації СМС-Global (ICMCI), а також нагороду Міжнародного фонду Габріеля Аль-Салема «За видатні досягнення у консалтингу».
Джерело: Укрінформ
