14 лютого, напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, у громаді відбулись частування родичів загиблих та учасників страшної Афганської війни.
Воєнному конфлікту, який тривав майже 10 років та забрав життя 3-ох синів Лиманщини, цьогоріч виповнюється 30 років: 15 лютого 1989 року було завершено виведення радянських військ з території Афганістану.
Наші земляки загинули, виконуючи Інтернаціональний обов'язок:
- Морозов Василь Віталійович, рядовий. Народився у 1964 р. Загинув 19 квітня 1983р;
- Мельников Володимир Ігорович, ст. сержант. Народився в 1962г. Загинув 3 листопада 1983р;
- Полухін Олександр Володимирович, єфрейтор. Народився в 1965г. Загинув 1 серпня 1985р.
Заступник міського голови Юлія Гамаюнова разом із Головою громадської організації «Краснолиманська міська організація Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів — інтернаціоналістів)» Андрієм Риковим, старостою Дробишевського старостинського округу Інна Погуляй та депутат міської ради Лариса Дятлова відвідали Раїсу Петрівну - мати загиблого воїна-інтернаціоналіста Василя Морозова. Жінка, чий біль за втраченим сином ніколи не загоїться та меншою не стане, зі сльозами на очах розповідає про старанного хлопця, скрутні матеріальні роки та кожну хвилину, яку вони провели разом: “Василь змалку був моїм помічником. Знаєте, він неначе народився із внутрішнім стрижнем та переносив всі виклики долі стійко. Бачив мою тяжку роботу дояркою у колхозі, виснажливу роботу у полі та сам старався робити якісь справи ретельно та бездоганно, аби мені було менше клопоту. Закінчивши школу, Василь поступив до Слов’янського педагогічного навчального закладу та старанно вчився. Але через якийсь час повернувся додому та сказав: “Ти в мене одна, я не можу дозволити, аби ти так тяжко працювала”. І поїхав до Харкова, влаштувався у технікум отримувати робочу спеціальність та став заробляти гроші. Всю зарплатню привозив мені, а скажеш йому, аби купив собі щось - то відмахується на кшталт “Мені і десятки достатньо! Бери я сказав!”. Синочку й 18-ть не виповнилось, коли його призвали до армії, а потім відправили до Афганістану. Ця туга за ним, вона завжди зі мною”. Гості подарували матері загиблого воїна-інтернаціоналіста квіти та подарунок, але найголовніше для жінки — увага та можливість розповісти про свого сина: розумного учня, турботливого сина, мужнього воїна.
Після зустрічі, делегація вирушила до школи, у якій навчався Василь Морозов. Освітній заклад Дробишевської ЗОШ продовжує славну традицію вшанування свого земляка, маючи меморіальну дошку героїчному хлопцю та історичний стенд “Афганістан болить в душі моїй”. Учні закладу та гості провели хвилину вшанування мужності та відданості Василя Морозова та поклали квіти до меморіальної дошки, у хвилині мовчання згадав воїна-інтернаціоналіста.
По закінченню заходу, представники виконкому та голова ГО воїнів- інтернаціоналістів відвідали Павла Ячменя — учасника афганської війни, воїна-інтернаціоналіста. Чоловік може багато розповісти про запеклі та небезпечні бої, але обмежується порівнянням рослинності тих країв: “Спочатку я був у Грузії, там ліса як наші на Закарпатті. Потрапивши до Афганістану, я був вражений скелистими краєвидами, пустелею та надзвичайно високою температурою, адже +50 це не жарти. А на тобі повинна бути й каска, й бронежилет, адже від цього залежить твоє життя.” Сьогодні Павло Ячменя має неабиякі проблеми зі здоров'ям, але від цього не страждає та говорить, що як молодь виявить зацікавленість його історією воїна-інтернаціоналіста, то сили розповісти знайдуться!
